Художники звертаються до стилю “руїн порн”, який допомагає більше розкрити контекст стрічки. Працюючи над новим проєктом, колектив прагне заглибитися в складні культурні та соціальні процеси, які вплинули на українське суспільство та його мистецтво.

Концепція відеороботи — це історія про волю, про світ до війни та після. Світ, який раніше був сповненим життя і руху, але зараз він є понівеченим та скаліченим. Дівчина символізує Україну. Цей образ може вважатися феміністичним, оскільки він висвітлює важливість ролі жінок у національній історії та культурі.

У стрічці використані рядки вірша Василя Стуса «За літописом Самовидця», в якому відображено період Руїни, початку московської анексії українських земель, зраду національних, державотворчих інтересів, егоїзм і користолюбство тогочасних державних діячів. Цей образ став символом відчаю та постійного опору нації в часи трагічних подій. Ці рядки багато в чому нагадують сучасність, чергове бажання московії розколоти Україну та народ, що продовжує боротьбу за свою свободу.

Стус двічі повторює «украдене сонце» – це сонце, яке намагаються забрати, аби воно більше не світило над мирною Україною, аби держава була знищена та забута. Це нагадує нам про важливість пам'яті, про циклічність минулого та недопущення повторення помилок, що призвели до трагічних подій сьогодення.

Робота створена за підтримки Асортиментної кімнати в рамках резиденції «Коли оповідь було перервано?» на Хаті-Майстерні (с. Бабин, Косівський район, Івано-Франківська область).

Режисери-оператори: Олександр Лень, Надія Рогожина
Акторки: Наташа Чичасова, Уляна Сукач-Кочеткова, Сана Шахмурадова-Танська
Композиторка: Марія Жданова
Закадровий голос: Антон Саєнко
Текст: Олександр Лень, Надія Рогожина