Увечері 23 лютого ми повернулись додому з майстерні. Декілька попередніх місяців проходила підготовча робота з розробки ескізів та приготування полотен. 23-тє стало завершальним етапом — того дня було написано всі три роботи. Втомлені й виснажені, ми лягали спати, не підозрюючи, що за 4 години почнеться Велика війна[1].

Працюючи над цими творами, ми досліджували тему поховання бездомних людей та сферу ритуальних послуг, яка стала прибутковим бізнесом, заперечуючи людяність. Після смерті тіла бездомних лежать у морзі до пів року, і якщо за цей час не знаходять жодного родича, їх віддають землі. Поховання без священника, таблички з номерами й траншеї для партій по 15-20 тіл. На нашу думку, ритуал поховання бездомних людей має важливе значення з гуманної точки зору — незалежно від того, чи були в такої людини родичі або друзі, вона все одно заслуговує на гідне ставлення.

Після початку Великої війни місця для мистецтва в нашому житті не було, а коли воно повернулося, стало зрозуміло, що сприйняття сильно трансформувалося, класичні практики та притаманні для нас методи відображення почали зникати. Ця серія робіт стала наче останнім подихом того колишнього, наповненого прагненнями життя, допоки дійсність не почала завдавати стільки болю, а воєнні злочини не відкрили нам жахи нелюдського нутра.

Після контрнаступів українських військ на деокупованих територіях відкриваються моторошні факти й місця масових поховань. Переважно в цих могилах поховані саме жертви війни: жорстоко вбиті, закатовані до смерті, загиблі від артилерійського вогню або померлі через відсутність медичної допомоги. Траншеї, таблички з номерами, братські могили ніби повторюють той самий ритуал. Ритуал як символ позбавлений людяності. Ця робота — наче передчуття геноциду українського народу.

[1] Велика війна — широкомасштабне вторгнення Росії в Україну з 24 лютого 2022 року; третій етап російсько-української війни.

Фотографії: Євген Вшивцев.