Соняшникові поля — невіддільна частина типового українського ландшафту. Влітку 2014 року соняшникові поля на Сході України залишились неприбраними, бо стали територією бойових дій. Серед полів соняшнику під Іловайськом в серпні цього ж року українські військові потрапили в оточення. Ця трагедія, відома як «Іловайський котел», досі залишається найкривавішою подією російсько-української війни (залишалася — до 2022 року).

Відтоді соняшникові поля стали символом водночас і можливого порятунку, і невидимої, невідворотньої небезпеки. Соняшники однаково легко ховають і друзів, і ворогів. І за високими квітами не побачиш, за шелестом широкого листя не почуєш, чи це йде твоє спасіння, чи смерть.

У цьому відео довгі статичні кадри соняшників перериваються різкими та ледь вловимими моментами руху – невідомої людини, що біжить через поле. Неможливо розрізнити, чоловік це чи жінка, дитина чи дорослий. Чи це взагалі людина? Чи вона там одна? Які у неї, нього (чи у них) наміри? Єдине, що відомо – це сам факт їх присутності, і можливо, ще швидкість та напрямок, в якому вони прямують – їх видає коливання соняшників. Та ще шелест листя, кроки і звуки дихання, що спалахують на долі секунди в тиші.

Проте чи ми справді бачимо ці рухи, чуємо цей шелест – чи це наша уява, наша паранойя домальовує їх, змушуючи весь час озиратися?

І навпаки, чи статичні кадри поля насправді не рухаються, а в тиші насправді не виринає жодного звуку? Чи це наша необачність не дає нам помітити, як крізь стеблини соняшника за нами весь цей час спостерігають чиїсь очі?