Ця робота почалася з візуально-текстового есе, що описує перші два тижні повномасштабного російського військового вторгнення в Україну. У ньому розповідається про мій досвід як мирної жительки Києва. Іншою частиною роботи стало коротке відео зі звуком сирени, яке я намалась виставити в арт-просторах та на вулицях країн ЄС, щоб викликати тривогу, спровокувати та показати, який звук кожна людина в Україні слухає багато разів на день, починаючи з 24 лютого. Найчастіше мені відмовляли. Чим більше я дізнавалась про масові вбивства, страти, руйнування сіл і міст, тим більше мені здавалось, що щоденник, який я створила, повністю втрачає всякий сенс. Після першого місяця російської війни в Україні всі слова та образи втратили сенс. Можливо, за винятком репортажів та постійних закликів: ЄС! Припиніть вкладати гроші у війну! НАТО! Негайно надайте зброю!