Ці роботи виконані у техніці колажів. Я взяла реальні фото та цитати з матеріалів Суспільного. І прибрала обличчя, щоби показати, що це збірний образ всіх українців. Оскільки я мусила шукати прихистку в Тернополі, я не мала звичних матеріалів для своєю творчості, тому працювала на смартфоні. Це не дозволило мені передати повністю те, що я відчувала. Але це важливі відмітини часу.

Тоді мені було шалено боляче, що комусь набагато гірше, аніж мені. Було боляче, що перебуваючи в евакуації, а не вдома, я не могла занести своїм сусідам хлібину чи просто обійняти їх у цей тяжкий час. Мені було боляче, що мій тато залишився там без мене; що все, що я роблю — це крапля в морі. І що я не могла зробити більше — просто шалено боляче і соромно. Я ніколи не залишалася осторонь, і розуміла, що і в Тернополі знайду, чим допомогти. Але я ніколи не пробачу цей евакуаційний потяг, ці сльози та цей біль. Я знаю, що ми переможемо, та якою ціною.

Хтось готує їжу, хтось плете сітки, хтось записується в тероборону — ми всі робимо те, що можемо, задля перемоги. Новини тримають нас в курсі подій, тож я обрала кілька матеріалів про справжніх надлюдей та спробувала візуалізувати їх. Ми всі воюємо по-різному, але по-справжньому, і всі переможемо.