24 серпня 2022 року українська влада влаштувала показ знищеної російської військової техніки на Хрещатику. Виставка трофейних танків та самохідок мала слугувати заміною традиційного параду до Дня Незалежності. Водночас відчувався намір поглузувати над росіянами, які вірили в захоплення столиці за три-чотири дні та планували парад перемоги як демонстрацію сили путінського режиму.

Проходячи повз ряди цього пародійного параду, я часто помічав хлопчаків, які вдивлялися в дула танків. Загравання зі зброєю, яка уже не заподіє тобі шкоди, нагадало мені відвідини атракціону з привидами чи перегляд фільму жахів. Глядачі горорів свідомо опиняються в ситуції страху, щоб отримати задоволення. Вони не наражають себе на реальну небезпеку. Однак, моторошні події, зображені у фільмі, запускають виживальницькі сценарії у нашому мозку, тому тіло автоматично реагує на фейкову небезпеку. Длі мозок оцінює контекст. Якщо він безпечний, ми відчуваємо полегшення, де наша нагорода – доза адреналіну та відчуття зверхності над жахом.

Хрещатик, насичений російськими танками — позбавленими здатності вбивати і наділеними здатністю розважати — раптом став епіцентром оманливого відчуття. Здавалося, що війна закінчилася, хоча на День Незалежності в Києві сім разів пролунали сигнали тривоги.

Київ повернув подобу нормальності після того, як українські війська змусили росіян відступити із Півночі країни. Столиця опинилася в становищі глядача у війні, яка продовжbла вирувати на Сході та Півдні.

Удаваний парад підсилив відчуття приємної, але небезпечної омани. Ерзац свята, що мав підвищити впевненість українців, водночас мав снодійну дію, заколисуючи киян гаданим відчуттям безпеки.

Якщо дивитись на згорілу техніку, можна помилково оцінити контекст як безпечний. Тоді виникає спокуса, що війна вже виграна. Однак, помилково заглядаючи у дуло танка ворога, що ще не цілковито знищений, можна й залишитись без голови.