Місто Харків, розташоване між проукраїнськи та проросійськи орієнтованими територіями, відрізняється від інших міст тим, що обидві позиції помітні на стінах міста з однаковою інтенсивністю. Написи на захист цілісності України, заклики до сепаратизму, підтримка самопроголошених республік – ці заяви перетинаються та схрещуються, одні зникають, а інші з’являються. Твердження обох сторін конфлікту накладаються та суперечать одне одному, а саме повідомлення деформується та втрачається.
Це війна написів. Ми довго спостерігали за цим явищем, аналізуючи його. Ця війна написів здебільшого відбувається далеко від центру міста, на периферії міста чи так званих фабричних околицях. Частіше вони з’являються під час революції та напружених періодів війни, рідше – у більш спокійні періоди. Що стосується повідомлення, то більшість написів перегукуються з популярними темами мейнстриму та соціальних мереж. І це викликає питання щодо їх значущості. Тому ми вирішили долучитися до публічної розмови про війну, використовуючи слова про її наслідки в іншому вимірі – приватному.
Це слова матері, яка втратила сина на війні – інтимні емоційні переживання, що радикально відрізняються від попередніх. Вони недоречні у публічному просторі. Вони походять із приватної сфери, а їхня емоційна виразність провокує інше розуміння війни написів, як і війни в цілому.