Мені страшно малювати чистий біль — у ньому можна захлинутися, тому змушую себе малювати щось підбадьорливе і мотивуюче. Це складно, але й важливо теж. Якогось дня з іншими стрітарт художниками ми поклеїли наші плакати у місті. Маю маленьку надію, що це збадьорить якогось перехожого, історію якого я не знаю, як і обставин, з яких він сюди прибув.

Досвід мого однонічного волонтерства на вокзалі замальовувала вже вдома, така була щільність переживань і контрастів людей і всього всього. Мені би хотілося через те візуальне транслювати багато і до багатьох. Але я розумію, що не рупор, а лиш маленький навушничок, який видає звук. Якщо хтось почує той тихий шум, то це вже важливо для мене і для спільної справи, переконую я себе.